ЯГНЯ́, я́ти, с.
1. Маля вівці (у 1 знач.). Улітку, саме серед дня, Пустуючи, дурне Ягня Само забилося до річки — Напитися водички (Гл., Вибр., 1951, 39); В садочку темному ягнята Удень пасуться (Шевч., II, 1963, 10); Старий чабан кинувся до ягняти, взяв його на руки, приніс, поклав до вівці (Гончар, Тронка, 1963, 6); *У по-рівн. Маленьке сільце Босівка. Невеличкі біленькі хатки його, окутані садками та левадами, розбіглись по пригорку, мов білі ягнята по зеленому полю (Коцюб., І, 1955, 436); [Xмара:] Перед нею боцман ставав тихим, мов ягня (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 77).
2. перен., зневажл. Про покірну, лякливу людину. [Пилип:] Гляди ж мені, не упусти такого жениха, як Никодим.. Та тебе не треба вчить, закрутиш хоч кого, а він до того ще й ягня (К.-Карий, І, 1960, 425).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 624.