ЮРТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. перех., діал. Хвилювати; // Збуджувати, викликати гнів, роздратування. Козак людей юртує темний, хижий, п’яний (Сл. Гр.).
2. неперех., розм. Те саме́, що юртува́тися 1. Їх же [дітей] там було чимало в той день, і отих дівчаточок, що.. галасували, юртували, радились, але не купували нічого, крім витрішків (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 617.