ЮРО́К¹, юрка́, ч. Те саме, що в’юро́к. Прилітають до нас гостювати і червоногруді, в червоненьких шапочках чечітки та коричнево-золотисті юрки (Коп., Як вони.., 1961, 17).

ЮРО́К², юрка́, ч.

1. Трубочка, зроблена з стовбура бузини або іншого дерева, що використовується при змотуванні ниток у клубок. Сюрчала міцна нитка в дерев’янім юрку (Цюпа, Три явори, 1958, 9).

2. Те саме, що цу́рка 2. Нажате мною він оперізує перевеслом, виймає з-за пояса юрок, зв’язує сніп і ставить його гузирем на стерню (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 80); — Люди добрі, водички привіз свіженької! — Жінки, повільно розгинаючись, кидали юрки, перевесла і йшли до бочки (Зар., На.. світі, 1967, 119).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 616.

Юрок, юрка́, м.

1) Родъ трубочки, сдѣланной изъ ствола бузины или другого дерева: когда мотаютъ нитки, сквозь эту трубочку пропускаютъ нитку и держа за юрок, сматываютъ, — такимъ образомъ нитки не рѣжутъ руку. Константин. у. Чуб. VII. 409.

2) Родъ колышка, употребляемаго при вязаніи сноповъ. Йдуть на ниву хоць не рано — серпом голит, юрком в’яже. Грин. III. 639.

3) пт. Fringilla, montifringilla, вьюрокъ горный. Вх. Пч. II. 11.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 532.