ЮРО́ДСТВО, а, с.
1. Стан несамовитості, божевілля.
2. Безглуздий учинок, безглузда, неприродна поведінка. — Щоб їх лихий злизав із їх юродством! — каже Шрам. — Їм усе смішки! (П. Куліш, Вибр., 1969, 87); Як кладе його спати [мати], то сама і стеле, і .роздягає, і хрестить, і ще й котка співає.. Часом батько, дивлячись на се юродство, стане гримати на жінку і похвалятись, що він Павлуся віддасть у школу до дяка аж у друге село (Стор., I, 1957, 56).
3. Навмисно ненормальна, неприродна поведінка, викликана часто релігійними мотивами. Свою мрію [про політ у космос] пронесло людство крізь війни та катастрофи, крізь мракобісся інквізиції, тортури середньовіччя, крізь юродство релігії і тяжке ярмо рабства (Наука.., 5, 1961, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 616.