Ю́РО́ДА, и, ч. і ж., розм. Психічно хвора, божевільна людина. — Я знаю, що в сього Кирила Тура щось на душі важке лежить. Удає він із себе паливоду, а постерігав не раз я, куди прямує сей юрода (П. Куліш, Вибр., 1969, 93).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 616.

Юрода, ди, об.

1) Юродъ. Добре я знаю сього юроду. К. ЧР. 142.

2) Юроди справляти. Юродствовать. Кролев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 532.