ЮРИСДИ́КЦІЯ, ї, ж.

1. Право чинити суд, розглядати і вирішувати правові питання.

2. Сфера, на яку поширюється таке право. Безпосередній юрисдикції київського князя підлягали князівські дружинники, челядь, залежне селянство, вища адміністрація (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 485).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 615.