ЮВЕЛІ́РНИЙ, а, е.

1. Пов’язаний з художніми виробами, прикрасами і т. ін. з коштовних металів і каміння, з їх виготовленням та продажем. — До чого-то стільки уборів? Цілий ювелірний магазин! Де ви їх набрали? Браслети, персні, гребені, брошки (Л. Укр., III, 1952, 541); [Ліля:] Ти ж знаєш, що я не розумію живопису. Я люблю старовинні ювелірні речі… (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 40); Великої майстерності досягли античні майстри.. в ювелірній справі, тобто у виготовленні прикрас з золота, срібла і дорогоцінних каменів (Іст. СРСР, І, 1957, 21).

∆ Ювелі́рний ка́мінь — камінь, з якого виготовляють художні вироби, прикраси тощо. Знайдені археологами давні розробки родовищ бірюзи в Центральних Кизилкумах свідчать, що цей ювелірний камінь використовували вже у Х-XII століттях (Наука.., 11, 1967, 22).

2. перен. Ретельно продуманий або майстерно оброблений до найдрібніших деталей; старанно, тонко опрацьований, виконаний. Гуцульські вишивки завжди тонкі, ювелірні. Своєю ажурністю вони нагадують знамениту гуцульську різьбу по дереву, а колоритом — не менш знамениті писанки (Нар. тв. та етн., 3, 1964, 104); Найдивовижніше застосування цій рослині [алое] знайшов академік В. П. Філатов —радянський учений, що прославився ювелірними операціями рогівки ока (Наука.., 7, 1967, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 611.