ЩУ́ЧИН, а, е. Прикм. до щу́ка; належний щуці. Ми приперли волочок до берега і живо підняли його весь над воду. Крізь очка забілілося широке, товсте щучине черево (Фр., III, 1950, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 611.

Щучин, на, не. Принадлежащій щукѣ. Зуби щучини. Мил. М. 55. Щучина голова. Рудч. Ск. І. 81.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 530.