ЩУРЯ́ЧИЙ¹, а, е. Прикм. до щур¹; // Такий, як у щурів. — Я вуса ці викохую аж тридцять год. —Оці?! — захихотіла шинкарочка.— Оці щурячі хвостики? (Ільч., Козацьк. роду.. 1958, 505).

ЩУРЯ́ЧИЙ², а, е. Прикм. до щур²; // Належний щурові. Уся круча в щурячих норах (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 611.

Щурячий, а, е.

1) Крысиный. Желех.

2) Принадлежащій, свойственный стрижу. Уся круча в щурячих норах. Харьк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 530.