ЩУПА́К, а́, ч. Самець щуки; щука. І щупаки плили у прибережні води Вслід за самицями, як завжди, рік у рік… (Рильський, Поеми, 1957, 258); — Сидимо ми біля млина, бідкаємось. Як ось хлопчики, що там купалися, витягли з-під млинового колеса щупака (Тулуб, Людолови, І, 1957, 74); Данило випрохав кінського волосу у жокеїв на іподромі, і Тося сплела йому таку волосінь на щупака, що й в батька її, Максима, не було (Смолич, Мир.., 1958, 34); В печі на великих сковородах смажилися карасі в сметані, ковбаси з риби, крученики з щупака і в’юни до хріну (Панч, Гомон. Україна, 1954, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 610.