ЩО-БУ́ДЬ, чого-бу́дь, займ. неознач., розм. Те саме, що що-не́будь. Хоч би що-будь вимовила, нехай таке саме немиле, нехай гірше, та інше (Вовчок, Вибр., 1946, 179); То як почне народ бунтуватися, то стриму тому нема. Чим-будь не залагодиш (Круш., Буденний хліб.., 1960, 232).

◊ За що-бу́дь — через які-небудь дрібниці. За що-будь заходили у сварку (Фр., VIII, 1952, 386).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 601.