ЩОСИ́ЛИ, присл. Докладаючи всіх зусиль, старання; що є сили, з усієї сили. Батько Ант прицілився кудись у темряву, щосили натягнув тятиву (Скл., Святослав, 1959, 19); У думці він знову був зараз у Бондаренковій хаті. Щосили напружуючи пам’ять, перебирав усі балачки, де згадувалось будь-що про Орину (Головко, II, 1957, 556); Двері розчинилися навстіж, і Микола Максимович втягнув за комір Мечика, який щосили пручався (Донч., V, 1957, 372); // Дуже швидко, поспішно. Човник танцював на хвилях, Гаркавий гнав його щосили до правого берега (Собко, Вогонь.., 1947, 61); Зірвавшись з місця, він щосили побіг місячним провулком униз (Донч., II, 1956, 498); // Дуже голосно, гучно. Черниш, повторюючи команди на вогневій, кричав щосили, але обслуги, хоч були поряд, ледве чули його за суцільним гуркотом (Гончар, III, 1959, 41); Раптом морений Чубенків кінь заіржав щосили (Ю. Янов., II, 1958, 217); // Дуже уважно, пильно. Іван скулився, запер дух у собі і насторожив уха щосили (Фр., І, 1955, 162).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 607.