ЩОРА́ЗУ, ЩОРА́З, присл.

1. Кожен раз, кожного разу. І щось невідоме в той час, Як млою криються долини, Тебе тягло сюди щораз Під дах високої храмини (Щог., Поезії, 1958, 225); Поруч з Варварою сидів чорноокий хлопчик в новій формі, він мило посміхався і по-дівочому червонів щоразу, коли хтось звертався до нього (Перв., Дикий мед, 1963, 15); Через тиждень Орися встала, і в її очах навіки поселилося нове сяйво, яке спалахувало щораз, як тільки вона дивилася на дитину (Тют., Вир, 1964, 524); // Час від часу, раз у раз. Розмова ведеться помалу, щораз уривається (Л. Укр., III, 1952, 469); Коли вони йшли на вогневу, Гай щораз оглядався на офіцера, мовби хотів щось сказати і не зважувався (Гончар, III, 1959, 37); Лісний сторож Юхрим, залишаючись на самоті, варив свій незмінний куліш з шкварками, щоразу підносив ложку до бляклого рота, куштував з неї і розмовляв з нею (Стельмах, І, 1962, 337).

2. у знач. підсил. част., перев. щора́з. У сполуч. з прикметниками і прислівниками вищ. ст. указує на поступове збільшення вияву дії, якості і т. ін. Вже смеркло, в хаті робилося щораз темніше, а Софія сиділа і ретельно писала (Л. Укр., III, 1952, 539); На заході росла густа дощова хмара, затягаючи щораз більше простори неба (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 327).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 606.