ЩОПРА́ВДА.
1. присл., у знач. вставн. сл. Правду кажучи; правда, справді. Щоправда, бували в мене в перших днях шкільного життя прикрості з товаришами, але ті прикрості були хвилеві та скороминущі (Фр., XVI, 1955, 432); Діденко був особливо сьогодні в ударі. За час обіду майже всіх полонив. За винятком, щоправда, Галагана (Головко, II, 1957, 486); Щоправда, хлопці одностайно зійшлися на думці, що на острові таки є полоз (Ле, Клен. лист, 1960, 161); Спершу будиночок мав одну-єдину, щоправда, простору кімнату. Потім Володя прибудував сінці з шлакоблоків, потім — ще кімнату (Загреб., День.., 1964, 364).
2. спол. допустовий. Те саме, що хоч1 2. Пес, побачивши Лиса, кинувся на нього і вхопив — щоправда не за голову, а тілько за хвіст (Фр., IV, 1950, 90); Леонтій Жержеля став на фермі доярем. Не відразу щоправда… (Вол., Місячне срібло, 1961, 262).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 606.