ЩОМО́ГА, присл. Скільки можна; по можливості. Вселилася вона у їх в такім убожестві, що й не сказати; черниці, які милостиві, здарували їй щомога (Вовчок, І, 1955, 233); // З усієї сили, щосили. Хлопці деруть щомога, а Явдоха своє: — І ви кажете: та бийте окаянную ханаанку, і я кажу (Кв.-Осн., II, 1956, 185); Щомога став батько коня з ляку гнати (П. Куліш, Вибр., 1969, 385); // Дуже швидко, поспішно. Ну, чухрай же й ти, Гулаче, У Харків щомога, Там з дітками жінка плаче,— Жде тебе небога! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 605.