ЩИ́КАТИ, аю, аєш, недок., діал. Гика́ти. Ленько і Сенько, щикаючи і дрожачи від студені, поплелися боком під ліс (Фр., VIII, 1952, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 583.

Щикати, каю, єш, [p]одн. в.[/p] щи́кнути, ну, неш, гл. = Икати, икнути. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 525.