ЩИГЛЯ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до щи́голь¹. — Діду! Дідусю! — покликав він.— А чи є у щигликів щигляча мова? (Донч., II, 1956, 368).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 583.

Щиглячий, а, е. Свойственный, принадлежащій щеглу. по щиглячій. Какъ щеголъ. Співав би гарно по щиглячій. Гліб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 525.