ЩИ́ГЛИК1, а, ч. Зменш.-пестл. до щи́голь1. — І щиглик, пробувши довго в клітці, не відважується відразу летіти на волю (Фр., VII, 1951, 397); Над сріблом води лісової Знімаючись, щиглик дзвенів.. Ми їхали мовчки з тобою, Для щастя не знаючи слів (Рильський, І, 1960, 126); *У порівн. Хисткий, як билина, рівний, як очеретина, жвавий, як щиглик, виростає Івась (Н.-Лев., І, 1956, 101); Юрко мовчав. Він стояв скособочений, малий, настовбурчений, як голодний щиглик. Він думав (Мушк., День.., 1967, 95).
ЩИ́ГЛИК2, а, ч. Зменш.-пестл. до щи́голь2. — А ти куди? — запищав Андрійко.— Малий ти все знати,— і, давши братові легенького щиглика, Іван закрив за собою двері (Собко, Звич. життя, 1957, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 583.