ЩЕДРУВА́ЛЬНИК, а, ч. Те саме, що щедрі́вник. [Зіля:] Добривечір, з святим вечором! Чи не треба вам щедрувальника? (Вас., III, 1960, 122); Явтухів спів тоне в молодій бурхливій повені голосів. Тим часом гурт наближається до будинку культури й щедрувальники зникають за дверима (Ю. Янов., II, 1954, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 579.