ЩА́СНО, розм. Присл. до ща́сний. Я жду і краюся нудьгою, Шукаю скрізь палких очей… Ось тьохнув щасно соловей — Її ж нема! (Стар., Вибр., 1959, 5); — Ох, хоч би там усе було щасно. Хоч би Христя була здорова (Мирний, III, 1954, 107); *Образно. Розбризкуючи калюжі, ми побігли на узлісся. Від нас уже відкочувалися громи, над нами стишувався дощ, а під нами вигиналися, щасно плакали трави і цвіт (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 60); // у знач. присудк. сл. Добре, радісно. Ге-е-е-ей! Злітайтеся, орли! Викрешіть вогню з скали тими крильцями із криці для гуцульської цариці! Та запалим ватру , пишну, дивну, чудно гожу, щоби на три світа ясно, щоби красно, дивно щасно! (Хотк., II, 1966, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 573.