ЩАСЛИ́ВЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до щасли́вець. Так ми їх там поколошматили, що з-під гори вирвалися до Сави лише поодинокі щасливчики (Рад. Укр., 16.VI 1946, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 572.