ЩАСЛИ́ВЕЦЬ, вця, ч. Щаслива людина. Крісло єсть у тій хатині, Все в мережанні дивнім, Хто сидить там, той щасливий, Я — щасливцем був таким! (Л. Укр., IV, 1954, 123); Велика черга людей очікувала під заводськими ворітьми в надії одержати роботу.. Але на завод узяли лише кількох щасливців, решта залишилась стояти на вулиці (Цюпа, Назустріч.., 1958, 100); Не дочекавшись, доки хлопець прочуняється, хазяїн рулетки здер з нього картуза і, згорнувши туди виграш, сунув усе це щасливцеві в руку (Гончар, Таврія, 1952, 68).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 571.