ШУ́СТРИЙ, а, е. Рухливий, жвавий, моторний, спритний (про людину). Здивовані дядьки, тітки, хлопці й дівчата бігли назустріч. Попереду вискочила прудконога малеча, шустра й рожевощока (Цюпа, Назустріч.., 1958, 327); Щастя розікрали ті, Що були, як змії, спритні, шустрі (Турч., Земле моя.., 1961, 36); — Йому й без горілки гірко,— єхидно усміхнувся Сергій..— Заткнись, а то по пиці схватиш,— пообіцяв Тимко, недобре ворухнувши на нього очима.— Ану, тпруськи! — розвів хлопців Микита.— Які шустрі (Тют., Вир, 1964, 288); // Який виражає ці риси людини. Діти не одходять од дверей, поприхиляли уші, дослухаються. Один підняв пучку вгору, повертає шустре личко, нишком, таємниче: — Вони ще тут… (Вас., II, 1959, 90); // Прудкий, проворний (про тварин, птахів, риб). В лісі щебетали пташки, .. на сонці вигравали шустрі ящірки (Бурл., Напередодні, 1956, 337); З глибини невода вибігали шустрі щуки, кидались на берег, підплигували і з розгону врізувались у стіну сіті (Десняк, Десну.., 1949, 455).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 568.