ШУРХ¹, ШУРХ-ШУ́РХ, виг. Уживається як присудок за знач. шу́рхати, шу́рхнути. Шурх-шурх, шурх-шурх, черкається об неї широкий лист кленовий та білий тополевий (Вас., І, 1959, 221); — Ага, так ти злякався, значить… Боїшся? А я не боюся. — Шурх [Гарасько] поміж соснами — і був такий (Тют., Вир, 1964, 345); Під ногами шурх! та шурх! гадюки (Гончар, Тронка, 1963, 31).

ШУРХ², у, ч., діал. Яр. [Мати:] Тобі б усе ганяти по шурхах з приблудою, з накидачем отим! (Л. Укр., III, 1952, 224).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 567.

Шурх меж., выражающее быстрый проваль куда-либо или быстрое вскакиваніе во что-либо, преимущественно въ отверстіе. Святий дух у дірку шурх. (Загадка). Лубен. у. Само сіре, хвіст як шило, та попередо мною в траву шурх! Ото ж була миш. КС. 1883. III. 672.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 519.