ШУРФ, у, ч., гірн. Вертикальна, рідше похила гірнича виробка (перев. невеликої глибини), прокладена з поверхні землі для розвідування та добування корисних копалин, вентиляції шахт, проведення вибухових робіт і т. ін. Ілько, просякнутий вогкістю, від якої злипалися руки, вужем виповз із шурфу і простягся на теплій землі (Панч, I, 1956, 540); — Вугілля! — крикнув напарник копача, згрібаючи вбік порожню породу. Вернер кинувся до шурфу, а матроси вже спритно зчищали з вугільного шару останні грудки глини (Тулуб, В степу.., 1964, 274); Бурильники встановили навколо сейсмоприймачі, заклали в глибінь шурфу тол, провели на поверхню дроти. Машина поспішно від’їхала, залишився один тільки підривник (Цюпа, Краяни, 1971, 146): *Образно. І дивлюсь на воду і тумани і лечу на зоряні шурфи, доки місяць в небі не розтане, доки зміна… і гудок… і дим… (Сос., І, 1957, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 566.