ШУРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. перех. і без додатка, спец. Перемішувати в топці паливо. [Юнга:] Я скоро буду кочегаром, вже шурував топку, от побачите (Корн., І, 1955, 44); Кочегар Ваня став шурувати в топці (Донч., VI, 1957, 170); // Взагалі перемішувати, перевертати, ворушити що-небудь.

2. перех. і без додатка, розм. Старанно, ретельно чистити, мити, скребти що-небудь. Якось надвечір шурували ми з Устею підлогу в шостому корпусі. Аж заходить сам директор (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 106); П’ятнадцять хвилин митиме Гальванеску руки і шуруватиме їх щіткою. Після того він почне операцію… (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 240); Велика бочка з лугом, таким міцним, що від нього на пальцях злазила шкіра, нагадувала, що весь отой крам треба мити, шурувати, сушити і — знов укладати на давнє місце (Вільде, Сестри.., 1958, 456); *Образно. Кілька дівчат вийшло на берег моря, слухають, як хвиля шурує пісок (Скл., Орл. крила, 1948, 54).

3. неперех., перен., фам. Розвивати енергійну діяльність, діяти завзято, з азартом. — Не турбуйтесь, Корнію Кириловичу.— Та знаю, попереджувати тебе марно. Але зрозумій — у мене теж справи. Початок я тобі зробив, а тепер шуруй сам (Збан., Малин, дзвін, 1958, 65); // Швидко, енергійно йти куди-небудь (з дієсловом, перев. у наказовому способі). Не встиг скинути комбінезона, як його покликали: — Студент, шуруй до механіка! (Зар., На.. світі, 1967, 5); — На ось,— сказав [Мусій],— десять марок і біжи в місто. Купи цілу пачку паперу та все, що тобі треба. Шуруй! (Козл., Ю. Крук, 1957, 372).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 566.