ШУ́РИН, а, ч. Брат дружини. Вибирається Страхиня у гості до міста Крушевця, до свого тестя старого Юга-Богдана та своїх дев’яти шуринів, Юговичів (Фр., XVI, 1955, 15); Мамай заклопотано звівся з стільця.. Потім оглянувся — немає вже Луки, то й облишив збори. Повісив кожанку знову на вішалку. А до шурина — морг (Головко, І, 1957, 302).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 565.

Шурин, на, м. Шуринъ. Ном. № 3409. Убив брата мойого, ще шурина свойого. Чуб. V. 739.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 519.

шу́рин = шуря́к (зменшено-пестливе — шурячо́к) — брат дружини. Убив брата мойого, ще шурина свойого (П. Чубинський); Ну, тепер ми всі поженились. — Як би нам шуряка оженить (казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 653.