ШУ́ПИТИ, плю, пиш; мн. шу́плять; недок., розм. Те саме, що розумі́ти 1. [Федір:] Що ж, хоч хлопець і почав там трохи шупить у книжці, коли ж взяв у дяка житіє, та не втне (К.-Карий, І, 1960, 178); Не вміє нічого зробити невістка, а ніже не шупить у господарстві (Барв., Опов.., 1902, 319).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 565.

Шупити, плю, пиш, гл. Смыслить, понимать. Не вміє нічого невістка зробити, а-ні-же не шупить у господарстві. Г. Барв. 319. Шупить Сірко, де кабана смалять. Ком. Пр. № 538. Та я то трохи і в картах шуплю. Г.-Арт. (О. 1861. III. 99).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 518.