ШУМІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. шумі́ти1 1 і звуки, утворювані цією дією. Він відхиляє капюшон і вслухається в дощове шуміння (Рибак, Помилка.., 1940, 15); У шепоті, в шумінні, в шелестінні, У прохолоднім подиху вітрів, У квітці і в пророслому насінні — Усюди спів життя, весняний спів (Дор., Тобі, народе.., 1959, 9); Зашелестіло все небо, незримі хвилі потужного шуміння понеслись над головою (Вітч., 7-8, 1946, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 562.