ШУМУВА́ТИ1, у́є, недок.
1. неперех. Покриватися білуватою пухирчастою масою (про деякі рідини); пінитися. Навіть здоїти корови дівчина нездатна — як вода молоко в дійниці. В іншої молоко збивається, шумує (Горд., Дівчина.., 1954, 216); // перен. Вкривати чимось легким, пишним, подібним до такої маси. Шумує піна білої черешні, кипить у вікнах, вихриться щомить… (Голов., Поезії, 1955, 58); У мріях вона бачила, як на багато кілометрів зміниться біля її села крутий берег, на ньому весною шумуватимуть білим кипінням хвилі яблуневого цвіту (Донч., VI, 1957, 373); // Те саме, що вирува́ти1. Дунаю, Дунаю! Наш діду старезний, коханий! Чого каламутний? Чи крові напився ти п’яний? Ревеш, скаженієш, аж хвилі червоні повстали, Шумують, скакають (Стар., Поет. тв., 1958, 41); Спинився [Канушевич] на кручі коло Дніпра. Унизу просто перед очима шумував Дніпро (Коцюба, Нові береги, 1959, 309); Вода одбігала від острова, стикалася з новою хвилею, здіймалася вгору і знову, шумуючи, кидалась на берег, щоб за мить спинитися і з шипінням одступити для нового навального нападу (Трубл., Шхуна.., 1940, 93); Згори ясно видно, як шумує вода за греблями (Кучер, Засвіт. вогні, 1947, 66); // безос. Під човном клекотіло, кипіло, шумувало, а він підскакував і плигав (Коцюб., І, 1955, 391); // Іскритися, пінитися, грати (про вино, шипучі напої і т. ін.). Вже північ глянула в вікно; Не затихають гуки; Шумує в кухликах вино, З рук переходить в руки (Граб., І, 1959, 418).
◊ Кров шуму́є — те саме, що Кров гра́є (див. кров). Шумує кров у юнака, б’є в голову завзяттям юнацьким, аж хлюпає (Головко, II, 1957, 76).
2. неперех., перен. Бурхливо виявлятися, протікати. Там на півночі, далеко, в тім місті, що вкрите туманом, Де так шумує життя, мов холодний потік верховини, Люди північні поставили храм для богів всього світу (Л. Укр., І, 1951, 425); Кипить і шумує робота, як хвилі ритмічний прибій… (Сос., Близька далина, 1960, 126); І от він.. у роздумах прямує до того ліска, де лунають небесні співи і шумують земні пристрасті (Стельмах, II, 1962, 322).
3. неперех., розм. Бути в стані, в процесі бродіння; бродити. [Василина:] Дівчина, як теє пиво, почало шумувати, — не борони: швидше вишумує (Вас., III, 1960, 62).
4. перех. і без додатка. Знімати піну з навару. Варила я суху рибку, та й не шумувала (Коломийки, 1969, 218); Знати, вивчений був добре Не давать збігати юшці, А мішать її хутенько І чистенько шумувати (Л. Укр., IV, 1954, 184).
ШУМУВА́ТИ2, у́ю, у́єш, недок., рідко. Те саме, що шумі́ти1 1, 3. Лютий вітер, що шумував навколо, пересилив гірське оточення, прорвався серед скель у затишну балку і своїм стогоном заглушив розмови ватажків і гомін повстанців (Досв., Гюлле, 1961, 191); Купці та купецькі синки шумували… То не вода по весні, рвучи греблі та розносячи загати, гуде та клекоче, то їх вигуки здіймаються вгору (Мирний, III, 1954, 262); На заході понад лісом шумує ярмарок (Вас., Незібр. тв., 1941, 82); На Бандуренковому дворищі вихром закручувався загрозливий клекіт кількатисячної юрби. Вона оточувала велике пожежище, шумувала біля тракторів, підкочувалася до хати.., неспокійно гула (Епік, Тв., 1958, 261).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 564 - 565.