ШУ́МКО. Присл. до шумки́й. Він зітхає шумко, з полегшенням (Вас., II, 1959, 95); Ранку рад, садовник [садівник] кишку тягне: він струмками між листям шумко шелестить (Тич., І, 1946, 269); // у знач. присудк. сл. З того часу в школі стало шумко й весело вечорами (Вас., І, 1959, 118).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 563.