ШУЛІ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до шулі́ка. — Рости, мій сину,— співала мати,— Рости і крила розправляй, Щоби орлом ти міг злітати, Не боячись шулічих зграй! (Брат., Пісня.., 1953, 36); // Такий, як у шуліки, подібний до шуліки. Між кафедрою, де з початком кождої години засідав о. Телесницький і відки своїм шулічим поглядом вибирав собі жертви.., і моєю, себто «ослячою», лавкою стояла кругла залізна піч (Фр., IV, 1950, 225).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 560.