ШУЛЬПІ́КА, и, ч., діал. Шуліка. Поспливалися докупочки усі, Полічила їх лебедочка — аж всі; Поховала попід крила, стала гріть; А сама схиляє голову — глядить, Чи не мріє де шульпіка угорі, Чи не зробе він пригоди дітворі? (Щог., Поезії, 1958,100); [Кобзар:] Ой, укривають знову шульпіки, Хотять заклювать нас навіки… То ж не шульпіки, а галич та круки, Не даймося ж, дітки, живцем їм на муки! (Стар., Вибр., 1959, 472); *У порівн. В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав.. Гуде, свистить, несеться піка, Як зверху за курчам шульпіка, Торох Рутульця в лівий бік! (Котл., І, 1952, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 560.