ШУГА́Й¹, я, ч., діал. Хлопець, парубок. Де ти був, шугаю, з тими овечками? (Перв., Слов. балади, 1946, 138).

ШУГА́Й², я, ч. Старовинний верхній жіночий одяг, що мав вигляд короткополої кофти з рукавами; // Рід сарафана, що його носили старі жінки.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 555.

Шугай, гая, м.

1) Парень, молодой человѣкъ (словацкое Šuhaj). Вх. Лем. 486. На поляні, на поляні шугай траву косить, за шугайом смутна мати дитиноньку носит. Гол. II. 70. Лиши мі ся, дай мі покій, молодий шугаю. Гол. IV. 489.

2) Родъ женской одежды.

3) Имя собаки. Вх. Лем. 486.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 517.