ШТУ́ЦЕР, а, ч.

1. Старовинна воєнна рушниця з гвинтовими нарізами в стволі.-Кропити! — в відповідь на теє заревли Коновка (прізвисько таке йому дали За штуцер, що його коновкою назвав він) Та Бритва, шаблею тонкою всюди славен (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 215); // Нарізна мисливська рушниця великого калібру. Престолонаслідник вирішив узяти ведмедя з далекого прицілу і бабахнув йому з штуцера в лоб за двісті кроків (Бурл., О. Вересай, 1959, 152).

2. техн. Короткий відрізок труби з різьбою на зовнішній поверхні, яким з’єднують труби між собою або прикріплюють їх до резервуарів, посудин і т. ін. На балонах [компресора] є штуцери для приєднання повітропроводів від компресора, манометра і до гальмового крана (Підручник шофера.., 1960, 267).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 552.