ШТУРХІ́ЦЬ, виг., розм. Те саме, що штурх. [Лев:] Та проклята ж пара — штурхіць! — і перекинула човна! (Л. Укр., III, 1952, 209).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 552.