ШТУКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.

1. крав. Зшивати з шматків або штопати так, щоб шов, заштопане місце не були помітні.

2. заст. Складати із шматків. Вставляє [столяр] шиби і зараз шкло зіб’є та штукує, латає (У. Кравч., Вибр., 1959, 393); *Образно. — Як ми вже, єгомость, не штукували, як зірко не складали той крейцар, ану: чи можна було на паця стягнутися? (Март., Тв., 1954, 172).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 548.

Штукувати, ку́ю, єш, гл.

1) Составлять предметъ изъ отдѣльныхъ частей.

2) Въ овчину, мѣхъ вставлять вмѣсто голыхъ мѣстъ, куски, покрытые шерстью. МУЕ. І. 73.

3) = Шуткувати. Це ми кажемо сміючись та штукуючи. Харьк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 515.