ШТУКА́РСЬКИЙ, а, е, розм. Прикм. до штука́р, штука́рство. Що б не трапляло Олексі під руку — грубенька гілка чи просто кавалок дерева,— все це миттю вкривалося штукарським мереживом з зірочок та трикутників (Мур., Бук. повість, 1959, 99); Леонід Семенович і собі засміявся, але сміх його був не штукарський (Н.-Лев., IV, 1956, 83); Синки вербівських багатіїв дуже не любили Онопрія, а через нього й Кухтиного Карпа. Зараз, поглядаючи скоса на штукарські витівки Онопрія, вони виказували своє давне бажання провчити верховоду гультіпак, але боялися зв’язуватись (Іщук, Вербівчани, 1961, 24); Я відповів йому, що сюрреалізм, — один із тих «ізмів», якими у нас зовсім не цікавляться, що час усяких штукарських, далеких від життя чи й ворожих життю «ізмів» давно у нас минув, що ми маємо таку світлу, гостру, вивірену зброю, як соціалістичний реалізм (Рильський, IX, 1962, 15); Слово Шевченка сучасне і в тому розумінні, що воно докорінно заперечує декадентство, всілякі формалістичні викрутаси, штукарське знущання над змістом і формою поезії (Літ. Укр., 9.ІІІ 1964, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 547.