ШТИХ¹, а́, ч., діал.

1. Палиця з гострим кінцем; гострий кінець, вістря.

∆ Як штихо́м доки́нути — дужо близько.

2. заст. Спис. На стінах, побіч деяких нових штихів, висіли почорнілі від старості портрети давніх польських магнатів (Фр., V, 1951, 275); О! Штих Пулавського! (Міцк., Пан Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 408).

ШТИХ², а́, ч., діал. Стібок. [Цимбальський:] А будьте ласкаві сказати мені, яким ви штихом шиєте? (Фр., IX, 1952, 371); Коли не раз сиділа [пані] над своєю роботою й укладала штих за штихом, нитку за ниткою, а з-під її пальців виходили гладенькі червоні листочки й квіти, то й думки її хорошіли й прояснювалися (Кобр., Вибр., 1954, 6).

ШТИХ³, а, ч. Шар землі в глибину, який можна захопити лопатою. Плюнув [Кукса] на долоню й почав копати. Узяв один штих, другий, але земля була туга (Кучер, Трудна любов, 1960, 500); Серед садівників був і Іван Луціянович. Ось він ввігнав лопату на весь штих у землю, скинув кашкета, витер спітнілого лоба. Глянув на небо. ..Дощику б оце! (Оров., Зел. повінь, 1961, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 538 - 539.

Штих, ха, м.

1) Острый конецъ, остріе.

2) Копье, пика. Грин. III. 597. Штихи у суходіл стромляли. АД. II. 19.

2) Стежокъ, стежка. Субітнім штихом шиє для поспіху. Ном. № 6657.

4) Пластъ земли приблизительно въ одну лопатку. Мнж. 194. Стали копати, і не більше, як три штихи викопали. Драг. 62.

5) Як штихом докинуть. Очень близко. Ном. № 7748.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 514.