ШТИ́РИ, штиро́х, числ. кільк., діал. Чотири. Єсть у мене хлопців штири (Чуб., V, 1874, 303); — От до мене вбіг Микита: — Вовче, справа знаменита! Штири Барани ось тут (Фр., XII, 1953, 8); «От і купив, от тобі й нива!-думав Роман..-І це я ..ловив гави, коли таке, що не вміє штирох докупи скласти — ціпов’яз з зубів видер мені ниву!..» (Коцюб., 1,1955, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 538.