ШТИЛЬ1 і, ю, ч. Відсутність вітру (на морі, озері і т. ін.); безвітря. Стояв штиль. Море коливалося блакитним атласом, і, скільки сягало око, розбігалися його просторами сріблясті стежки (Тулуб, В степу.., 1964, 278); — Ну, як там море? Тихе чи бушує? — Тихе, дядьку, повний штиль!.. (С. Ол., З книги життя, 1968, 66); Шумує буйна людська хвиля, хоч і мовчить, як море в штиль. Коли воно чекає вітру, щоб вдарити у береги (Перв., II, 1958, 28).
∆ Ме́ртвий штиль — повне безвітря. На мить Сашко спинився на пагорбі і з жалем подивився на легкі при березі брижі застиглого в мертвому штилі моря (Смолич, Світанок.., 1953, 12).
ШТИЛЬ2, ю, ч., заст. Стиль. — Буонапарте — наш лютий ворог, але хто буде заперечувати, що французька мова вишукана, високого штилю і краси незрівнянної (Кочура, Зол. грамота, 1960, 168); Він любив висловлюватися абстрактно і трагічно високим штилем (Кир.. Вибр., 1960, 209); Готуючись до розмови з письменником, Василь Опанасович мимоволі переходив часом на високий штиль, (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 257).
ШТИЛЬ3, я, ч. Загострена жердина, кілок (перев. для носіння соломи, сіна). — А чом же, дядьку, ви не викопали тих грошей, коли бачили, де вони горять? Я 6 зараз пішов з штилем та виштиляв місце, викопав би гроші та накупив би собі волів та коней…— сказав Денис (Н.-Лев., VI, 1966, 332); — Та тільки б свиснув хто — з косами, з штилями підемо на панство, до ноги виріжемо (Головко, II, 1957, 230); Хлопці облишили штилі, стовпилися цікаві біля містка, стежачи, як направляє Білограй крутим узвозом коня (Мушк., Чорний хліб, 1960, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 538.