ШТЕ́ПСЕЛЬ, я, ч. і. Металевий стержень або вилка, за допомогою яких з’єднані з ними переносні електричні прилади (лампа, плитка і т. ін.) вмикаються в мережу. На лутці стояв невеличкий плоский чемоданчик. То була, мабуть, маленька друкарська машинка. З-під кожушка звисав недовгий електричний шнур із штепселем (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 133); Він включив штепсель, і вентилятор справді запрацюв. (Вільде, Сестри.., 1958, 122); Микола витяг штепсель — пила засвистіла повільніше, вдоволено зітхнула і затихла (Збан., Курил. о-ви, 1963, 252).

2. розм. Те саме, що розе́тка 1.— Я купив своїй жінці [швацьку машинку], не нахвалиться. Включила в штепсель і пішла чесать (Кучер, Трудна любов, 1960, 197;

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 536.