ШТЕ́МПЕЛЬ, я, ч.

1. Прилад, інструмент з опуклим зображенням якого-небудь малюнка або напису, що служить для одержання відбитка, для накладання печатки, клейма. А коли начальник помер, посів [Степа] його місце і вже сам став господарем невеличкого комутатора, старенької морзянки на батареях та великих і малих штемпелів (Кучер, Трудна любов, 1960, 134 // Відбиток, одержаний за допомогою такого приладу. Свідоцтва дивляться на панотця двокореневими ште. пелями й підсміхаються (Март., Тв., 1954, 433); Федосьа витягла з столу невеличкого ящичка, пошаруділа якимись там паперами і ткнула чоловікові потертий, з багатьма штемпелями конверт (М. Ол., Леся, 1960, 140

2. діал., заст. Гербова марка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 536.