ШТАНИ́, ів, мн.

1. Одяг (перев. чоловічий), який має дві довгі або короткі холоші й закриває нижню частину тулуба та ноги. Туго росла дитина, а все ж підростала, і не стямилась [мати] навіть, як довелося шить їй штани (Коцюб., II, 1955, 306); Платон був одягнений в сині штани-кльош і матроську сорочку з білосніжним коміром (Збан., Таємниця.., 1971, 421); *0бразно. — Отож, громадяни європейці,— раптом звертається подоляк до уявної громади європейців,— отож! Не для того ми вас визволяли, щоб ви замість старих фашистів та понаставляли нових, у демократичних штанях! (Гончар, III, 1959, 206); // перен., розм. Особа чоловічої статі. [Степан:] Що ти глузуєш? Що ти з мене дурника робиш? [Прокіп:] Чому, ти сам сказав, що тепер спідниця штанам ходу не дає. Тому й кричу — геть бабів (Кори., II, 1955, 90).

∆ Без штані́в хо́дить (ходи́в, бі́гає, бі́гав) — про дуже маленького хлопчика; В одни́х штана́х — нічого но маючи, без нічого. — А чого ж, палац таки можна спалити,— заступалися деякі дядьки за Левка. — Хай не муляє очі. Тоді й Ананас, як миленький, в одних штанах вискочить з села (Стельмах, І, 1962, 614); Залиши́тися без штані́в — опинитися зовсім без засобів існування; розоритися; Протира́ти (проте́рти) штани́ див. протира́ти; Труси́ти штана́ми (штаньми́) — боятися чого-небудь; тремтіти. — А що там таке, Іване Івановичу? — з благанням дивлюся на Горобця. — Штаньми трусиш? (Збан., Малин, дзвін, 1958, 11).

2. мисл. Шерсть, пір’я на зовнішньому боці ніг у тварини, які відрізняються від іншого покриву. Витяг [орел] назад коротку лапу в штанях з пір’я і розправив могутні крила (Донч., IV, 1957, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 534.

Штани, нів, м. Панталоны, брюки, шаровары. Чуб. VII. 416. Здається і пан, а штанів нема. Ном. № 1181. Штани до паска — застегиваются на пуговицу, штани до очкурні́ — держатся на очкурі́ (веревочка или ремешокъ), вдернутомъ въ поясъ штановъ и завязывающемся спереди. Чуб. VII. 416. До́вбані штани. Родъ штановъ на очкурні. Гол. Од. 66. Ум. Штанці.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 512.

штани́ (зменшено-пестливі — штанці́, штанча́та, штаня́та, штаненя́та) — одяг (перев. чоловічий), який має дві довгі або короткі холоші (штани́ни) й закриває нижню частину тулуба та ноги; символізують статки людини: «Брати мої небагаті — нема штанів, одні лати», «Два пани, а одні штани: котрий раніше встав, той ся і вбрав», «Дожився: штани одні, а сорочок ще менше», «Штани, як решето, а чоботи їсти просять»; про невдатного: «Не туди й штани йому стоять». Здається, і пан, а штанів нема (М. Номис); З Божої волі продав штани, купив солі (приказка); Не в свої штани убрався (М. Номис — не за свою справу взявся, перевищив свої можливості); фразеологія: без штані́в хо­́дить (бі́гає) — про дуже маленького хлопчика; в одни́х штана́х — про дуже бідного — який нічого не має, без нічого; залиши́тися без штані́в — опинитися зовсім без засобів існування, розоритися; труси́ти штана́ми (штаньми́) — боятися чого-небудь, тремтіти.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 652.