ШТА́НГА, и, ж.

1. Металевий стержень, що використовується як деталь у багатьох інструментах, механізмах, конструкціях і т. ін. Четверо робітників працювали біля свердлової штанги (Донч., II, 1956, 70); Олександр Омелянович дав натяжку. Штанги не підіймаються. Натиснув скільки було сили важелем, важіль навіть не ворухнувся (Вітч., 10, 1961, 177).

2. спорт. Брус футбольних, хокейних, гандбольних та інших воріт. Німець налагодився вдарити по воротах. Наш воротар легко підскочив, піймав під самою штангою м’яча й знову подав його па гру (Ю. Янов., II, 1954, 25); — Дорогий сусідо,-я до нього. — То не м’яч, то,— кажу,— мов коліно! Женіть хоч короткими пасовками! Та не бийте по голу! Бо добре, як у сітку, а як у штангу вріжете?! (Вишня, І, 1956, 406).

3. спорт. Прилад для занять важкою атлетикою, що складається з металевого стержня, на кінцях якого закріплені знімні диски. Хлопці робили вправи на реях і турніках, піднімали штанги, гирі (Бурл., М. Гонта, 1959, 53); Подивився дід, як вони там двопудові гирі, ніби м’ячі, піднімають, як вони штангу штовхають, і аж затремтів (Вишня, І, 1956, 400).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 533.