ШТА́БА, и, ж. Смуга якого-небудь металу. Працюючи величезним міхом, коваль розжарив до червоного залізну штабу, кинув її на ковадло, і іскри знов полетілі з-під його молота (Тулуб, Людолови, II, 1957, 426) Лежали на возах цілі стоси золотих і срібних монеп і зливків,.. штаби свинцю й олова (Загреб., Диво, 1968 320); Підірвана вибухом чимала залізна штаба заважала Андрієві, але сам він підняти її не міг, хоч брався кілька разів (Петльов., Хотинці, 1949, 35); *0бразно. Тількі остання вузенька багряна штаба ще жевріла на обрії (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 72); *У порівн. Подовж долини прямою світлою лінією прорізався осушувальний канал,— під вечірнім сонцем він горить, як штаба ясного золота (Вол., Дні.., 1958, 68); // Залізний засув. яким замикають двері. — Мамо,— стає поміж свекрухою і чоловіковою сестрою Катерина,— затуляймо подушками вікна, закладаймо штабою двері та й лягаймо спати (Вільде, Троянди.., 1961, 345); Виходить [Лукаш] з-за шинквасу, штабою зачиняє двері зсередини (Стельмах, Хліб.., 1959, 203); // мн. шта́би, штаб, Металеві грати на вікнах. Не вспів Максим одягтись, як його погнали три якихсь москалі в некрутську схованку і заперли на замок. Хатка невеличка, вікна з залізними штабами, як, у тюрмі, а людей повно (Мирний. І, 1949, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 530.