ШРАМ, у, ч. Слід на шкірі від зарубцьованої рани; рубець. Княгиня розуміє, що на Русі сталось те, чого раніше не бувало.. Хвалилися колись люди подвигами ратними й шірамами від ран, тепер хваляться добром своїм і достатками (Скл., Святослав, 1959, 54); Обличчя генерала добре й симпатичне. Через щоку й шию в нього глибокий шрам від шаблі (Ю. Янов., І, 1958, 339); — Така русява дівчина? Невисока? — Невисока. А на шиї в неї шрам: колись іще, як денікінці були,— од нагайки (Головко, II, 1957, 8); Особливо вражали задовгуваті й важкі руки, на яких з обох боків червоніли страшні шрами від арештантських колодок (Ле, Наливайко, 1957, 186); Вся спина в Кожушного завжди була в глибоких шрамах від собачих зубів (Донч., VI, 1957, 202); Коли ненароком погляд [Сергія] дотикався правої руки, на котрій жовтів шрам від опіку, пальці самі стискувалися в кулаки, а в грудях туго перекочувався клубок (Мушк., Чорний хліб, 1960, 172); *Образно. Ні вир води, ні шелюгів буяння здичавіле шрамів землі загоїть не зуміли — кругом війни лишилися сліди… (Гонч., Вибр., 1959, 215); *У порівн. Він був уже старий, але тільки зморшки, що, ніби шрами, перерізали його шию, та вицвілі від часу, на диво прозорі очі виказували його вік (Собко, Стадіон, 1954, 111); // рідко. Подібний слід, що залишився на земній поверхні. На багатьох каменях є великі подряпини, які називають льодовиковими шрамами і штрихами. Вони утворилися від ударів каменів і тертя під час руху льодовика (Фіз. геогр., 1956, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 529.