ШПУР, у, ч.

1. гірк. Вузький циліндричний отвір, який висвердлюють у гірських породах і наповнюють вибуховою речовиною під час вибухових робіт. Батурін з’ясував, що в м’яких породах належить бити рівні шпури, у твердих — скісні (Гур., Наша молодість, 1949, 117); Уже давно зачистив [бригадир] краї забою, хлопці приготували свердла, щоб робити шпури під вибухівку, а він— продовжував працювати (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 10).

2. мет. Отвір у горні шахтної печі для випускання рідких продуктів плавки.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 528.