ШПИЧА́СТИЙ, а, е.
1. Який має шпичаки (у 1, 2 знач.). Топтали брук лаковані черевики, полатані капці, солдатські чоботи, шпичасті закаблуки і залізні підкови (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 7); Степ вражав своєю неосяжною, скорботною пустельністю й бідною рослинністю. Ріденький, вже посивілий ковил, шпичасті будяки та курай (Тулуб, В степу.., 1964, 92); //Такий, як шпичак; подібний до шпичака. Ящірки раз у раз перетинали нашу дорогу.. Мигне тільки рябенька спинка або гострий шпичастий хвостик-і зникне (Коцюб., II, 1955, 290); //Те саме, що шпиля́стий. По стрімких шпичастих горах праворуч від дороги ліпляться біленькі хатинки (Коцюб., III, 1956, 43); Заходила осінь. З півночі, з-за шпичастих горбів, високих і голих, порізаних глибокими яругами й ущелинами.., дув гострий сіверкий вітер (Коцюба, Нові береги, 1959, 11); По схилах Дніпра пасмом шпичастих кучугур лежав сніг (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 146); Чужі були шпичасті тополі і лататі, розлогі віти платанів (Рибак, Час.., 1960, 9).
2. Який має шпиці (у 1 знач.). Саібові та Муратові здалось, що вона [пісня] ллється з останнього променя сонця, котре розсипалось над морем на небі кругом заходи, [заходу], ніби горіло й жевріло шпичасте червоно-золоте колесо (Н.-Лев., IV, 1956, 20); На високих колесах, шпичастих, з мелодійними ободами, колісниця летіла стрімко, аж у вухах гуло… (Гуц., З горіха.., 1967, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 524.