ШПИЛИ́ТИ, лю́, лиш, недок., перех. і без додатка. Приколювати що-небудь шпильками; // перен. Пильно розглядати, пронизувати поглядом кого-, що-небудь. Нарешті наважилась [я], скосила очі через плече і побачила: він, Віктор. Стоїть, голову похилив, шпилить мене поглядом спідлоба (Речм., Твій побратим, 1962, 5).
Гу́би шпили́ти — тр саме, що Губу́ (гу́би) копи́лити (див. губа́1). Тим часом до хати сипнули люди. То були переважно бабусі та жінки-сусідки. Вони заходили в хату, мов до церкви, урочисто шпилили губи, звертаючи очі до однієї Наталі (Збан., Переджнив’я, 1960, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 521.